На його думку, замість нав’язування концепції «другого Єрусалима» місто має повернути собі статус справжнього українського центру з багатовіковою історією, культурною спадщиною та пам’яттю про справжніх творців місцевих див.
Політик жорстко розкритикував спроби попередньої та чинної влади перетворити місто на релігійний анклав. За його словами, попри гучні заяви Києва про підтримку з боку іноземних партнерів, уманці так і не дочекалися жодної реакції засудження від уряду Ізраїлю після масованих ворожих обстрілів міста (зокрема, 16 та 21 жовтня 2026 року). Натомість у межах хасидського кварталу виросла територія, яка фактично живе поза українським правовим та мовним законодавством.
Російські міфи в гідах та забуті українські герої
Микола Томенко звернув увагу на те, що українські туристичні довідники та навіть вікіпедія досі рясніють російсько-радянськими наративами. У місті звикли пишатися гостями на кшталт Максима Горького чи Олександра Пушкіна, водночас повністю забуваючи про тих українських митців, чиї долі та творчість тісно пов’язані з Уманщиною.
«Натомість не зустрінеш навіть згадки про Івана Котляревського, який надихався давньогрецькою міфологією «Софіївки», коли створював свою геніальну «Енеїду»; Тараса Шевченка, який у повісті «Художник» нахвалює хороший Уманський парк; Василя Симоненка, який романтично передає свою любов до міста в поезії «Уманським дівчатам», — зазначає громадський діяч.
Окрім того, в екскурсіях часто занадто акцентують увагу на польському магнаті Станіславі Потоцькому та інженеру Людвіку Метцелю, повністю забуваючи про головних творців «Софіївки» — майже тисячу звичайних мешканців Умані та навколишніх сіл, які власноруч збудували це диво.
Томенко також нагадав про трагічні сторінки історії, зокрема про розстріл 945 українських патріотів НКВдистами у 1941 році, закликаючи не стирати пам’ять про героїчне та болюче минуле українського міста, водночас цитуючи рядки улюбленого поета Василя Симоненка:
«Умань! Добра, ласкава Умань, Хмари в небі – мов сива шаль, Я люблю у Софіївці думать, Із минулого знявши вуаль… …Я люблю у Софіївці думать, Відганяючи спогадів рій. Від сьогодні, ласкава Умань, Скільки житиму – бранець твій».
Залишити відповідь